Голодомор. Пам'ятаймо!

Пам'ять народу неубієнна

Указом Президента України остання субота листопада проголошена Днем пам'яті жертв голодоморів. У цей день ми згадуємо українських селян, які стали жертвами нечуваного терору голодом. 1933-й рік – це найстрахітливіша трагедія в більш ніж тисячолітній історії українського народу.

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовані слова про голод: "Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду". А так вмирала майже вся Україна.

Моторошний парадокс: вмирали на родючих чорноземах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини.

Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1932 році погодні умови склалися сприятливі, й хліб в Україні вродив. Але в цілому по країні становище було катастрофічним, тому партійне керівництво прийняло рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у населення. Все забрала влада у селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий.

7 серпня 1932 р. ідеологи голодомору родили чудовисько – закон, який в народі прозвали "Законом про п'ять колосків". Він проголошував розстріл з конфіскацією всього майна, а в особливих випадках позбавлення волі строком на 10 років за розкрадання врожаю на полях. П'ять колосків, рівно стільки було необхідно , щоб засудити матір або батька до "вишки".

І почався масовий забій людей, безкарний глум над селянами, особливо над дітьми. Відомі факти, коли дітей забивали насмерть прямо на полі, за кілька зернин, які вони знаходили. А охоронці пояснювали свої вчинки тим, що "боролися з розкрадачами соціалістичної власності".

Намагаючись урятуватися, тисячі селян йшли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях.

Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней із розритих скотомогильників.

Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70% припадало саме на неї. Одеська область мала 14 районів масової смертності та голодування, Харківська – 9 районів. Села й міста сучасної Кіровоградщини входили тоді до складу саме цих областей. За різними оцінками від голоду померло від 3 до 5 мільйонів українців.

Тож пом'янемо сьогодні тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Традиційно в День пам'яті жертв голодоморів о 16:00 по всій країні оголошується хвилина мовчання, після якої розпочнеться акція "Запали свічку". Закликаємо долучитися до вшанування пам'яті мільйонів українців, вбитих під час геноциду, та встановити свічку на підвіконні в своїй оселі.