Кожну четверту суботу листопада, а цього року це 28 листопада, о 16 годині  задзвонять дзвони  церков, у вікні домівки кожного українця запалає свічка пам”яті, від душевного болю по обличчю скотиться гірка сльоза…  Близько 10 мільйонів синів і доньок України, мільйони невинних людей були без жалю винищені Голодомором. Можна  засекретити архіви, приховати викривальні документи. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам”яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

  Гірка правда із сторінок історії українського народу розбудила різні почуття в душах студентів коледжу під час заходу в знак пам”яті жертв голодомору „Збудуймо пам”яті негаснучий собор”, який провели 27 листопада студенти групи 119ф під керівництвом Міхєєвої  Антоніни Олександрівни.

   На рушнику лежать колоски пшениці та горить свіча… І дуже проникливо звучать слова, які читає Даша Середа:

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх…

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

  Тендітні постаті ще зовсім юних  Оксещенко Кристини, Кононенко Вікторії, Вовк Анастасії, Масної Анни, Канівець Віри, накинуті на плечі чорні хустки… Їх голос звучить якось дуже по-дорослому. Іноді чути, як бринить в ньому сльоза. Та тут же лине сильно, вільно, впевнено.

За жінок, чоловіків, дітей,
За малих, дорослих і старих,
Не співала півча похоронна,
Не лунали дзвони за впокій…
Ні труни, ні хрестів і ні тризни,
Прямо в яму, навіки віків.
Чорна сповідь моєї Вітчизни,
І її затамований гнів.

  Також студенти переглянули фільм режисера Олеся Янчука «Голод-33», який був створений за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь». Це перший художній фільм, який викриває злочини сталінсько-більшовицького режиму проти народу України. Фільм вперше вийшов на екрани напередодні Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, за яким Україна набула незалежності.

Півтори години  близько ста студентів сидять тихо-тихо. Не чути сторонніх розмов, лише інколи чути тихеньке схлипування. Ми спостерігаємо за подіями тих жахливих часів очима голодної дитини.  Селяни-трудівники, які виростили урожай, змушені їсти бур”яни, мишей та горобців, траплялися випадки канібалізму.

В очах сучасних підлітків, які дивляться на все це зараз, німе запитання „Як таке могло трапитися на нашій багатій родючій землі?”  Та наш народ витримав і це випробування.

В заключному слові Присяжнюк Світлана Степанівна закликала всіх небайдужих долучитися до загальнонаціональної акції „Запали свічку”, що проходитиме в суботу 28 листопада

І завжди пам”ятати, що „відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив свою пам”ять”. Говорячи словами О.Міщенка „Мертвим нікому довіритися, крім живих,- і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу”.

                                                                         Керівник групи 119Ф
                                                                         Гончар О.Ф.