shev01

"Шевченко - це той, хто живе в кожному з нас. Він - як сама душа нашого народу, правдива і щира… Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен розвиватися".

Олесь Гончар

shev02

У березні 2021 року Україна буде відзначати 207-му річницю з дня народження великого українського поета, мислителя, прозаїка, драматурга, художника, фольклориста, етнографа, громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.

В історії України ще не було людини, яка б здійснила такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Тарас Шевченко не був політиком, та на його ідеях сформувалися і зросли чимало громадських організацій і партій. Він не був дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та мистецтво, а головне – світоглядні ідеї загальнолюдського братерства та любові, що базувалися на християнських цінностях, здобули для України та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за Божим провидінням ним став.

shev03

Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

shev04

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Шевченків "Кобзар"… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко і таку вічну книгу, як "Кобзар", - безсмертний. "Кобзар" зібрав кожну сльозинку, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезій - "Кобзар".

У вікні любисток, на підлозі - м’ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті.

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга, то "Кобзар" Тараса,

На столі, як в свято, білий коровай.

І пішло повір’я з дідівського часу,

Як "Кобзар" у хаті - буде щастя, знай.

…Ти пройди по селах рідної Вкраїни;

В кожній хаті - книги, на стіні – портрет.shev05

В рушнику розшитім, квітчаній калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

То співець – предтеча, наш Кобзар Шевченко.

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра - Славути, син Вкраїни неньки.

Він живе в народі, як і "Заповіт".

А.Комінчук

Про поета ми знаємо, здається, все - від його босоногого дитинства до останніх днів у сирій петербурзькій майстерні. Змалку вивчаємо напам’ять вірші Тараса Шевченка. Сучасна Шевченкіана налічує тисячі томів. А феномен Великого Поета -нашого національного Пророка залишається незбагненним.

І виріс він, і кобзу взяв.

І струн її торкнувсь рукою –

І пісня дивна полилась,

Сповита вічною тугою.

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

shev06

Співав про чесну боротьбу.

Про сором кайданів брязкучих.

І не жалів він сил своїх.

І не втирав він сліз пекучих.

Тарас Шевченко… Як влучно сказав Іван Франко: "Він був сином мужика - і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком - і став велетнем в царстві людської культури". Ці слова правдиво і точно розкривають геніальність українського Пророка. Шевченко вийшов із найнижчого стану суспільства в поневоленій безправній колонії Російської імперії, яку зневажливо називали Малоросією, й оволодів найвищими досягненнями культури свого часу. Шевченко, як ніхто, знав найпотаємніші болі звичайної людини. У цьому його прагнення заглибитися у людські переживання і секрет таємниці магії його слова - невмирущого, повсякчас актуального.

Не мав Тарас Григорович потреби ні нагинатися до народу, ні тягнутися до нього: сам народ заговорив його генієм.shev07

Увібрав у себе весь той світ,

Що зоветься словом Україна.

У чужому дальному краю,

В Петербурзі білими ночами

Почала являтися йому

Муза із печальними бровами.

Описав її і змалював -

Безталанну милу Батьківщину.

В Катерині цензор не впізнав

Москалем обдурену Вкраїну…

М.Генсіровський

Першим навчителем правди життя був дід Іван - нащадок кошового писаря Запорозької Січі Андрія, який ще малим сиротою потрапив на Січ і став там непересічною, високоосвітченою людиною. Тож козацьке бачення світу, козацьку любов до волі й козацьке мовне багатство прадід Андрій передав shev08через діда Івана правнукові Тарасові. Бунтарська волелюбна іскра ніколи не згасала в родині Шевченків і живим полум’ям спалахнула в Шевченковій поезії.

"Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу…"

Так з-під пера поета виходять "Гайдамаки" - історична трагедія, що викликає неоднозначні переживання. А після першої подорожі в Україну - з’являється твір епохальний - виклик поета могутній, але не здатній вистояти перед судом розуму імперії. Це поема "Сон".shev09

…Душе моя убогая,

Чого марне плачеш.

Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш,

Хіба ти не чуєш людського плачу?

То глянь, подивися; а я полечу

Високо, високо за синії хмари;

Немає там власті, немає там кари,

Там сміху людського і плачу не чуть.

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкірою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

Бо його, бач, трохи! А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.

Шевченка творила його поезія. Вона вела його вгору і вгору. В апостольському піднесенні народився геніальний проповідницький Шевченків архітвір - "І мертвим, і живим, і ненародженним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє"…

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну.

shev10

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.

Випробування у розквіті творчості породили тяжкі переживання, але не вбили в Шевченкові поета. За гнітючих обставин поет створить шедеври світової лірики - 13 поезій, які увійдуть до циклу "В казематі". Цикл закінчується словом прощання до друзів по неволі, в якому вимушене прийняття долі все одно обертається у вічну Шевченкову заповідь:

Свою Україну любіть,

Любіть її…Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.shev11

Тарас Шевченко - це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав поет свої непохитні заповіти синам рідної землі. І глибока віра у щасливий день для України та її народу.

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода.

І дебрь – пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Кажуть, що Шевченкова душа блукає над Україною. Чи не тому в дні революційних подій на Майдані звучало Шевченкове слово…

Шевченко - наш. Він для усіх століть,

Він Прометей. Пророк для України.

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть

І з цим вогнем виходьте із руїни.

shev12

Свободи гірч… Свобода не п’янить -

Такі часи, підступні, ненадійні.

Тому й Шевченко стомлений не спить

І в дзвони б’є - їх чути в Україні.

Шевченко - наш. Він - для усіх століть,

Мислитель він. Пророк для України.

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І вас вже не поставлять на коліна!

Народ наш не поставлять на коліна!

В.Кобець