Відлуння афганської війни... Такий далекий і такий болючий, такий жорстокий і такий близький. На тій пекельній війні гинули юні солдати - кохані синочки, такі рідні, любі, милі, вчорашні випускники шкіл і училищ. Та, непотрібна нашему народові, війна забрала і скалічила юнаків, як і стали б поетами і співаками, художниками і лікарями, будівельниками і хліборобами.

Котилися сльози рікою,

Ще б жити – та віку немає,

Лишилась невістка вдовою

Й онучка за батька питає.

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити самій без дитини?

Скільки їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі.

IMG 3202-min

Щороку 15 лютого схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Саме в цей день, студенти Кіровоградського медичного коледжу ім. Є.Й. Мухіна вшановували пам'ять загиблих воїнів, в числі яких були і студенти-випускники – Косьмін Олександр та Ходак Віктор.

Ходак Віктор Іванович

(1955 -1987 рр.)

Народився 27 грудня 1955 року у місті Кіровограді. У 1971 році закінчив восьмирічну школу №29 у м. Кіровограді, а у 1975 році – Кіровоградське медичне училище ім. Є.Й. Мухіна.

У 1975 році був призваний до лав Збройних Сил СРСР.

У 1985 році закінчив Гродненський медичний інститут. У 1986 році продовжував навчання на військовій кафедрі при Куйбишевському медичному інституті. Служив у Білоруському військовому окрузі. У вересні 1986 року направлений у Афганістан у військову частину Польова пошта 47419. Був старшим лікарем-спеціалістом. Старший лейтенант Ходак В.І. користувався заслуженим авторитетом у військовому госпіталі, неодноразово командування госпіталю заохочувало його за високі професійні показники, як військового лікаря при виконанні бойових завдань.

7 липня 1987 року в одному із тяжких боїв в провінції Сурубі Ходак В.І. надавав медичну допомогу солдатам (воїнам) та, відбиваючись від банди душманів, старший лейтенант Ходак В.І. героїчно загинув.

Похований у Мінську (Білорусь) на кладовищі Північному.

За мужність і героїзм, виявлені при виконанні бойового завдання, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю "Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу".

Дружина і дві доньки проживають у Мінську.

У Кропивницькому проживає мати героя – Ходак Тетяна Іванівна, 1931 року народження. Батько помер.

Кожного місяця студенти групи 319Л разом з куратором Турбай Т.В. відвідують Тетяну Іванівну, допомагають по господарству, підтримують теплими бесідами.

Незважаючи на її вік (у 87р.) Тетяна Іванівна цікавий співрозмовник, дуже чуйна, щира жінка, з багатим життєвим досвідом, ми дуже раді знайомству з нею.

Кожна зустріч це нова цікава історія про її сина, або про її життя і кожного разу це за чашкою чаю, або компоту, який вона приготувала сама і дуже радіє, що ми коштуємо.

Це досить енергійна жінка і душею, і тілом. Захоплюється вишиванням нитками та бісером, цікавиться кожного разу навчанням наших хлопців, яких дуже полюбила.

І сьогоднішня зустріч не була останньою, до нас завітала дорога нам Тетяна Іванівна, на урочистій зустрічі поділилась спогадами зі студентами медичного коледжу. А згодом була запрошена студентами групи 319 л до аудиторії, де продовжили зустріч частуванням солодощами та млинцями.

Тетяна Іванівна, до нових зустрічей!

З повагою група 319Л
Керівник групи: Турбай Т.В.